Сайт вчителя біології

Жовтневої ЗОШ І-ІІІст.

Смірнової Віри Марківни

УМОВИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ 

Даний посібник присвячений компетентнісному підходу до виховання учнів. Він спрямований на формування екологічної компетентності. Доповнює традиційні форми екологічного виховання новими, надає методичні рекомендації щодо принципів організації та проведення природоохоронної акції «Первоцвіт». Крім того в цій методичці можна знайти корисні конкурси та вікторини, які можна застосувати як під час проведення акцій, так і самостійно.

Даний посібник рекомендовано для вчителів біології, географії, екології, природознавства, вихователям груп продовженого дня, організаторам позакласної роботи. 

ВСТУП

«Краса природи – це могутнє джерело енергії думки,

це поштовх, що пробуджує і ледачу, і сонну, і інертну думку.

Перед красою кожна дитина така, якою вона є насправді,

 під впливом краси вона стає такою, якою вона повинна бути.»

(В.О.Сухомлинський)

На порозі екологічної катастрофи суспільство прагне якнайшвидше відновити віковий досвід взаємовідносин людини і навколишнього світу. Ця проблема набула статусу глобальної, оскільки успішність її вирішення обумовлює життєві інтереси всього людства. Врятувати природу, а отже, і людство можуть лише докорінні зміни у системі цінностей, що існують у суспільстві. Йдеться про створення могутньої системи виховних впливів, що спрямовані на гармонізацію мислення сучасної людини та формування в неї правильного емоційно-ціннісного ставлення до природи. Особливі надії покладаються на школу. Саме вона озброює особистість основами знань про навколишній світ, що є важливим компонентом екологічної компетентності особистості. Знати природу – ознака необхідна, але не достатня. Школа повинна потурбуватися також про вчасне виховання у дітей готовності до екологічної діяльності. Сформувати відповідні переконання лише на інтелектуальному рівні неможливо. Переконання народжуються лише тоді, коли знання пройдуть через світ почуттів, отримають там особистісну оцінку і стануть вольовим актом. Отже,екологічна компетентність виступає як інтегрований показник творчої спрямованості поведінки і діяльності дитини по відношенню до природи.

Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті визначає екологічний напрям у числі пріоритетних. Екологічно орієнтована освіта підростаючого покоління стає необхідною запорукою для ефективного визначення і розв’язання екологічних проблем в Україні. Основною метою освітня доктрина визначає серед інших формування екологічної культури учнів.

Державними стандартами базової і повної середньої освіти в освітній галузі «Природознавство» ставиться мета усвідомлення учнями способів діяльності і ціннісних орієнтацій, які дають змогу цивілізовано взаємодіяти з природним середовищем. У змісті освітньої галузі «Природознавство», так само як і навчальних програмах предметів природничо-наукового циклу, зокрема, у старшій школі, серед інших складових компонентів наукового мислення ставиться безпосередні завдання формування екологічного мислення та екологічної культури учнів.

Таким чином, формування екологічної компетентності в учнів стає актуальним.

Природоохоронна акція «Первоцвіт» – це комплекс спеціальних завдань, які поглиблюють обізнаність про значення ранньоквітучих рослин та розвивають відповідальне ставлення до природи, сприяють формуванню екологічної компетентності.

Основною метою акції є проведення практичних природоохоронних заходів та широкої екологічної пропаганди щодо охорони ранньоквітучих рослин, збереження та відновлення видового різноманіття рослинного світу, духовне збагачення особистості, виховання екологічної свідомості.

Завданнями акції є:

• збір інформації про поширення, середовище існування, сучасний стан популяцій окремих видів первоцвітів та форми їх охорони на території області;
• організація та проведення постійних спостережень (моніторингу) за станом популяцій та необхідних досліджень первоцвітів з метою розробки наукових основ їх охорони та відтворення;
• вивчення ареалів і картографування поширення видів ранньовесняних рослин в межах області;
• розповсюдження та публікація матеріалів про необхідність збереження первоцвітів в засобах масової інформації для широкого обговорення громадськістю.

ЕКОЛОГІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ПОКАЗНИК ЯКОСТІ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ УЧНІВ

Життя людини тісно пов’язане з природою, яка завжди була для неї джерелом матеріальних і духовних сил. Але сьогодні людство зіткнулося з безліччю проблем, викликаних споживацьким ставленням людини до природи і пов’язаних з низьким освітнім рівнем населення. Наукові оцінки глобальної сучасної екологічної ситуації не оптимістичні. Вони змушують замислюватися кожну розумну людину, яка вболіває за майбутнє своїх дітей, онуків, всієї планети. Саме тому так важливо здійснювати формування основ екологічної компетентності у учнів, формувати особистість, яка вміє жити в гармонії з природою, відчувати себе її часткою, для якої нормою життя є дбайливе ставлення до неї, починаючи з раннього дитинства. Виходячи з актуальності означеної проблеми, зі всією гостротою постає питання про поліпшення екологічного виховання підростаючого покоління.

Завдання дбайливого ставлення до природи означені в Конституції України: «кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі». У Державній національній програмі «Освіта. Україна ХХІ століття» йдеться про те, що необхідно «формувати екологічну культуру людини в гармонії її відносин з природою». Метою освітньої галузі «Природознавство»  є формування в учнів природничо-наукової компетентності як базової та відповідних предметних компетентностей як обов’язкової складової загальної культури особистості і розвитку її творчого потенціалу. В основних орієнтирах виховання учнів 1-11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів зазначено, що ціннісне ставлення до природи формується у процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках:

• усвідомленні функцій природи в житті людини та її самоцінності;
• почутті особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них;
• здатності особистості гармонійно співіснувати з природою;
• поводитися компетентно, екологічно-безпечно;
• критичній оцінці споживацько-утилітарного ставлення до природи, яке призводить до порушення природної рівноваги, появи екологічної кризи;
• вмінні протистояти проявам такого ставлення доступними способами;
• активній участі у практичних природоохоронних заходах:
• здійсненні природоохоронної діяльності з власної ініціативи;
• посильному екологічному просвітництві.

Вивченням проблем екологічного виховання займалися видатні педагоги минулого: О.Духнович, К.Ушинський, В.Сухомлинський, С.Русова. І в наш час багато науковців та педагогів-практиків присвятили свої дослідження даній проблемі, серед них: Н.Лисенко, Н.Яришева, Н.Глухова, В.Скребець, В.Фокіна, С.Ніколаєва, З.Плохій, Н.Кондратьєва, В.Сухар тощо.

Свого часу видатний педагог-мислитель Я. А.Коменський підкреслював, що людина - це частина природи, і вона повинна розвиватися за її законами, довів, що людина як частина природи підкоряється її найголовнішим законам, які діють як у світі рослин, тварин, так і відносно людини, що «...чіткий порядок школи треба запозичити у природи і специфічним принципом відбору знань про природу для дітей є принцип енциклопедичності».

 Пізніше його не менш видатний колега Костянтин Ушинський (1824-1870) писав, що в необхідно формувати широке коло знань про неживу природу, рослинний світ, тваринний світ, працю людей у природі. Він закликав розширити спілкування дитини із природою й дивувався тому, що «... виховний вплив природи... так мало оцінений у педагогіці». Проблемі формування екологічної компетентності в науково-педагогічній літературі приділяли багато уваги відомі вчені Г.Бєлєнька, С.Бондар, О.Кононенко, Л.Лєпіхова, Л.Хоружа, С.Шмалей. У своїх дослідженнях вони здійснювали спроби дати визначення узагальненому поняттю та конкретизувати його. Найбільш послідовно це поняття розкрито в дослідженнях С.Шмалей: екологічна компетентність визначається як «головна мета і результат екологічної освіти дітей, здатність оцінювати екологічні проблеми». Саме методам безпосереднього ознайомлення з природою В.О.Сухомлинський надавав першочергового значення. «Ведіть дітей у ліс, до річки, на луг, – писав він,  –  відкрийте перед ними джерело без якого неможливе повноцінне духовне життя, і ви побачите, як діти стануть розумними, спостережливими, кмітливими».

Враховуючи тенденції екологізації змісту навчальних дисциплін, а також компетентнісний аспект в освітній системі, у педагогічній науці з'являється нове поняття «екологічна компетентність». Саме формування екологічної компетентності є одним із завдань освітньої системи, яке здійснюється в процесі екологічної підготовки. Оскільки, екологічна компетентність є елементом життєвої компетентності, то процес її формування повинен бути багатогранним і включати взаємодію закладів освіти, сім'ї та суспільства. Формування екологічної компетентності є пріоритетним в процесі навчання та виховання  учнів.. Екологічна компетентність полягає у обізнаності з екологічним станом планети, держави, регіону; розумінні причин і наслідків екологічної кризи та умови виходу з неї, знанні екологічних законів; раціональному використанні природних ресурсів, охороні і збереженні довкілля.

Екологічна компетентність –  це система знань і вмінь, які дозволяють особистості розуміти екологічні проблеми і знаходити шляхи їх вирішення, вміння пропагувати і втілювати в життя екологічні знання та самому дотримуватись екологічних норм поведінки чутливе сприйняття екологічних проблем в Україні та світі, а також, що це спосіб забезпечити нашу планету від подальшого руйнування.

Створення педагогічних умов, як компонента навчально-виховного процесу, є важливим етапом на шляху формування екологічно компетентної особистості.

Компетентність може проявлятися лише в органічній єдності з інтересами, потребами та цінностями людини. Людина, як біологічна та соціальна істота, характеризується специфічними відносинами з природою, які історично обумовлені. Тому екологічну компетентність слід розглядати як вагому складову життєвої компетентності особистості. А екологічно компетентну особистість як таку, яка здатна розв’язувати екологічні проблеми на основі усвідомлення співпричетності людини і природи, розуміння цінності природи.

На формування екологічної компетентності особистості впливають соціальні та педагогічні чинники.

Соціальними чинниками є:

– створення суспільством життєвих екологічно спрямованих орієнтирів для особистості;

– здоровий спосіб життя в колективах різних напрямів (формальних та

неформальних об’єднаннях дітей тощо) як чинник, що суттєво впливає на систему відносин особистості та суспільства;

– національна та світова духовна культура, що сприяє формуванню екологічної свідомості, самосвідомості підлітків, які вчаться оцінювати себе та інших людей з позиції екологічних критеріїв та духовних цінностей нації, світової цивілізації.

Педагогічними чинниками є:

– ефективність системи виховання;

– комплексність та цілісність виховного процесу;

– взаємозв’язок виховання в колективі та самовиховання;

– диференціація та індивідуалізація виховання;

– зв’язок з життям, різноманітність видів діяльності у вихованні.

Невід’ємною складовою екологічної компетентності особистості є набуття нею досвіду прийняття екологічно відповідальних рішень, який може набуватися під час здійснення просвітницької, навчально-виховної та екскурсійної роботи безпосередньо у довкіллі.

Обов’язковий компонент процесу формування екологічної компетентності – знання. Якщо людина нічого не знає про об’єкт, вона буде ставитися до нього байдуже. Екологічні знання сприяють формуванню свідомого ставлення до навколишнього світу, природи та закладають основи екологічної свідомості.

Екологічне виховання має на меті не лише озброєння дітей новими екологічними знаннями, а й формування екологічно-компетентної особистості, тобто такої, яка здатна, керуючись здобутими знаннями, сформованими цінностями й досвідом, приймати виважені екологічно-доцільні рішення в життєвих ситуаціях – як у побутових, так і у природному оточенні. Саме ця особистісна характеристика зорієнтовує виховний процесі виступає показником якості сучасної екологічної освіти. Важливо сьогодні, щоб усі дорослі та діти стали на шлях співпраці із природою.

Екологічна компетентність – категорія екологічної діяльності, пов’язана з екологічною свідомістю, екологічним мисленням та екологічними цінностями. Екологічна освіченість, окрім наявності екологічних знань, умінь і навичок, включає ще сформованість цінностей, установок, особистісних сенсів, що забезпечують готовність дитини до діяльності, але ще не визначають компетентності. Екологічна компетентність має діяльнісний характер і передбачає здатність мобілізувати знання, ставлення дитини, готовність реалізувати їх у конкретній екологічній ситуації.

Ефективність формування екологічної компетентності дитини великою мірою залежить від середовища, у якому відбувається її життєдіяльність. Еколого-розвивальне середовище в широкому розумінні – це єдність природного, предметного, соціального та середовища внутрішнього «Я». Воно забезпечує набуття дитиною досвіду контакту із природним оточенням та спілкуванням із дорослими.. Щоб сформувати екологічну компетентність, учитель має сам орієнтуватися в цих проблемах (глобальних, регіональних, місцевих), мати сформоване почуття громадянської відповідальності за стан природи, бажання та дієву готовність до її збереження.

Екологічна компетентність учня формується під час його безпосереднього спілкування з природою — милування, спостереження, трудової та експериментально-дослідницької діяльності впродовж усього шкільного життя.   На нашу думку, природоохоронні акції дозволять формувати основи екологічної компетентності на засадах включення учнів у різні види діяльності: практичну, інтелектуальну і естетичну.

Таким чином, в екологічному вихованні необхідно відмовитися від багатьох стереотипів, які були сформовані в попередні роки. Природа не повинна розглядатися лише з утилітарної точки зору. Перш за все, необхідно показати дітям її унікальність, красу й універсальність.

Ознайомлення учнів з природою – один із головних засобів їх розвитку, формування екологічно компетентної особистості, здатної вільно орієнтуватися у природоохоронній ситуації.

Механізм формування екологічної компетентності досить складний і тривалий процес, який передбачає комплексний підхід до навчання, виховання та розвитку учнів і «проходить» шлях від знань, які засвоюються, через почуття та закріплюються у діяльності, що в цілому формує ставлення дітей до природи.

На нашу думку, природоохоронні акції  є найефективнішим засобом формування екологічної компетентності, за рахунок того, що вони синтезують різні форми і методи роботи з ознайомлення учнів з об’єктами і явищами природи.

Повний варіант